“Фольк для європейців — це космічна музика” — інтерв’ю з ніжинкою Катериною Павленко

Фронтвумен гурту Go_A Катерина Павленко стала однією з героїнь спецепізоду Artилерії про український фольк. Ексклюзивно для сайту Суспільне Культура публікуємо повну версію розмови з Катериною про фольклор Чорнобилю, взаємоповагу між артистами і слухачами та проблеми українського музичного ринку.
— Катю, як до тебе в життя прийшов фольк? З чого ти починала?

— Моя бабуся дуже класно співала мені колискові. Потім вони з бабусями збиралися, співали народні пісні, а я постійно була з ними. З дитинства відчувала, що таке багатоголосся, воно постійно було біля мене, тому я навіть не сприймала це як щось особливе.

Багато людей дуже поверхово знають тему фольку. Умовно, можуть назвати три народні пісні й далі не копають. Але якщо заглибитись, фольк розповідає про дуже багато тем — побутових, містичних. Які теми фольку були цікаві для тебе?

Мені завжди була цікава обрядовість. Є в ній щось містичне, щось сакральне і є що повивчати. Дуже шкода, що саме обрядовість не те щоби дуже класно збереглась, адже до наших днів дійшли пісні, які більш про кохання. Обрядовий фольклор якщо й дійшов, то це більше веснянки, весільний обряд. Те, що люди постійно використовують — те і зберігається. А те, що для людей втрачає актуальність, поступово зникає.

Оскільки на нашу землю прийшло християнство, то дуже багато обрядів або переформатувалися під цю релігію, або просто зникли. Тому найцікавішим регіоном для мене було Полісся, адже чим віддаленіше село, тим більше справжнього там можна знайти.

— Ти колись їздила у фольклорні експедиції. Як ти їх сприймала? Як поїздку з одногрупниками?

— Ні, це було не з одногрупниками. У мене не сильно склалося з навчанням на фольклорі. Мене завжди більше цікавила музичний та емоційний бік фольклору, адже коли вивчаєш українські народні пісні, то можеш зрозуміти, що відчували люди, які жили на цій землі до тебе. Я не планувала бути науковицею, сидіти в записах і щось вивчати. Тому я почала активно займатися музикою, і це йшло трохи всупереч тому, що вимагали правила університету.

Але мене з дитинства цікавили люди, а в експедиціях ти можеш зустріти різних людей з іншого покоління. Я до цього ставилася не як до наукової чи дипломної роботи, а швидше задовольняла антропологічний інтерес та дізнавалася щось нове. Адже коли ти спілкуєшся з людиною сам на сам, то вона розкривається зовсім по-іншому.

Потім я працювала в будинку культури, і там літні жіночки самі приносили мені ці пісні. Пізніше я об’їздила всі навколишні села, а зі своїм одногрупником їздила вивчати фольклор чорнобильського Полісся, адже він сам був із переселенців. І там я познайомилася з обрядом русалки, який мене дуже сильно вразив.

На жаль, в мене не було можливості поїхати і записати експедицію, адже всі ці люди після аварії були розсіяні не тільки по Київській області, а й по всій Україні. Але все одно цей фольклор мене якось знаходив. Я дізналася, що у селищі Лехнівка жили люди, яких переселили з села Копачі, яке потім закопали землею. Було цікаво поспілкуватися з цими людьми.

— Коли ти спілкувалася з цими людьми, які відкриття ти для себе робила?

— Я записала не дуже багато пісень у цих експедиціях. Для того щоб записати пісню, треба провести величезну роботу. Найбільша проблема в записі пісень — те, що дуже часто люди співали те, що почули по радіо, бо думали, що чим сучасніша пісня, тим мені буде цікавіше, адже я молода. Дуже складно було їх вивести саме на те, що потрібно. Але я почула багато цікавих історій з життя. Наприклад, мені розповідали, що коли переселенці приїхали в село, то їх не пускали брати воду в колодязь, бо казали, що вони заразні з Чорнобилю. Такі історії дуже сильно вплинули на мене.

— По суті, Go_A — один із тих гуртів, які зробили так, що європейці більш масово почали цікавитися українським фольклором. Можеш поділитися відкриттями чи реакціями європейців на український фольк?

— Я дуже сильно люблю вивчати саме наших слухачів, адже мені важливо, як музика впливає на людей. Європейська, канадська публіка сприймає це зовсім по-іншому. Коли є можливість, я намагаюся завжди поспілкуватися з людьми. Для них це звучить як космічна музика, вони навіть не сприймають це як фольклор, а як українське. Для них Україна — ось така, їм це дуже цікаво.

Мені завжди був цікавий феномен неангломовних гуртів. Як так сталося, що гурт Rammstein співав німецькою мовою і здобув світову популярність? Або чому в нас був період, коли подобалася турецька музика? Вона подобалася, бо була цікава, мала зовсім іншу мелодику. У європейській та американській музиці все вже зрозуміло, там рідко знайдеш якісь нові музичні рішення. Звісно, там дуже класний саунд, і все виїжджає завдяки цьому та завдяки сенсам, які вкладаються в текст.

Мені завжди хотілося, щоб саме україномовний гурт вийшов за межі країни. Завдяки “Євробаченню” у нас це вийшло. Європейський ринок ще цікавий тим, що якщо в Україні за допомогою піару, публікацій, знайомств можна зробити гурт чи співачку популярними, то в Європі це не працює. Ти можеш писати скільки завгодно, але насамперед ти маєш вийти на сцену і показати живу енергію. І ми з цим справляємося.

— Нещодавно я була в Чехії і зустріла дівчат, які почали вивчати українську завдяки музиці, зокрема слухаючи Go_A та Kalush. Мене захоплює таке зацікавлення іноземців до української музики. Але в Україні регулярно з’являється багато критики фольку. Наприклад, щороку під час нацвідбору на “Євробачення” є люди, які говорять “та вже фольк був, давайте відправимо щось інше”. Як ти до цього ставишся?

— Нещодавно хтось мені скинув твіти людини, яка написала: “Як так сталося, що те, що у 2021 році було феноменом-новинкою, тепер стало звичним на нацвідборі в Україні?” В Україні ти зовсім по-іншому сприймаєш своє. Мені хотілося показати українцям фольклор, який сподобається за кордоном, адже розуміла, що тільки так можна спонукати полюбити своє.

Гурт Go_A на “Євробаченні”. Фото: AP

Коли ми приїхали з “Євробачення”, Ігорю, нашому сопілкарю, його майстер прислав коробку сопілок на знак подяки. Сказав: “Діти почали грати на сопілках, у мене замовляють інструменти”. Це дуже класний показник, адже у людей прокинулось бажання вивчати це, бажання співати українською мовою. Головне, щоб це не було поверхово, бо український фольклор — це пласт, глибину якого інколи складно навіть усвідомити.

Дуже сумно, що інколи люди кладуть текст на модний біт, не розуміючи, про що пісня. Мені здається, що коли людина накладає веселу музику на пісню, у якій співається про трагедію, то вона не розуміє, що робить. Хотілося б більше усвідомленості.

— Є артисти, які досить поверхово використовують український фольк. Як ти думаєш, кількість цих треків переросте зрештою в якість? Чи деякі люди просто не мають йти в фольк, якщо вони його не розуміють?

— Мені здається, це неможливо передбачити. Хто б міг подумати, що всі музиканти, які прагнули до трендового звучання і говорили, що треба співати англійською, щоб вийти на європейський ринок, будуть співати український фольклор? Навіть деякі українські співачки, які все життя співали попсу, теж відчули своє коріння і починають робити концерти з народною музикою, з оркестрами. Це чудово, але подивимося, куди це все перейде.

Все розвивається, росте молоде покоління, в якого вже зовсім інший доступ до технологій. Якщо раніше для того щоб грати в гурті, треба було знайти людей, причому ще й нормальних, з якими можна було робити музику, а не просто пиво пити, то зараз можеш дістати ноутбук і зробити все сам.

— У мене особисто є моменти, які мене тригерять. Це коли артисти, які ще вчора співали в Москві, зараз, щоб реабілітуватися, знімають кліпи у вишиванках. Та ж Лобода і Брежнєва. Я не бачу в цьому щирості. А що тебе тригерить?

— Ви ж розумієте, що якщо, не дай бог, щось піде не так, то перевзування відбудеться на льоту. Мені здається, що очікувати від певних людей якихось вчинків — це дуже тупо з нашого боку. Це те ж саме, що вимагати від собаки стати котом. Це люди, які завжди йшли за трендами. Якщо в людини ціль займатися музикою — бути популярною, то вона буде робити все, щоб бути популярною. Якщо в людини ціль займатися музикою, — щоб заробляти гроші, то вона буде заробляти гроші. Якщо треба буде, вона буде у вишиванці танцювати і шаровари надягне, якщо сильно припече. Але я ігнорую такі штуки — бо який сенс це аналізувати, якщо у світі є стільки цікавих тем?

— Це, до речі, про підходи. Я стикалася з думкою, що варто ігнорувати, якщо ви бачите відверту кринжу. І навпаки — думку, що ні, такі речі треба публічно засуджувати. Яку з цих позицій ти розділяєш?

— Я за те, що критикувати потрібно. Мене дуже дивують люди, які негативно реагують на критику. Мені, навпаки, цікаво, якщо хтось критикує те, що я зробила в музиці. Адже інколи завдяки критиці можна подивитися на себе збоку — можливо, ти щось не помічаєш. Мені здається, щоби щось розвивалося, має бути той, хто задає планку, і люди мають тягнутися до неї, щоби ставати кращими.

Якщо ми не будемо вголос говорити про кринжові тексти, то тексти і далі будуть кринжові, бо люди такі: “Ну, українською круто, будемо слухати”. Але ж ми хочемо, щоб це розвивалося.

Через те, що суспільство дуже наелектризоване, а українці дуже сильно люблять концентруватися на негативі, то нам інколи здається, що нічого не відбувається, що світла в кінці тунелю немає. Мені б усе-таки хотілося, щоб люди не лише критикували одне одного, а й генерували якісь позитивні штуки.

Соцмережі створені для того, щоб ти почув якусь класну пісню і запостив її у себе. Я часто так підтягую якісь українські гурти. Але позитивна новина збирає 5 лайків. Читайте також: “Квартал 95” розгнівав українців: у скандалі знову засвітилася Ірина Гатун

— Хочу повернутися у світовий контекст. Коли в нас говорять про українські гурти, які стали відомими у світі, називають ваш гурт, DakhaBrakha, Dakh Dauthers. І говорять, що їхня популярність — швидше виняток, який підтверджує правило, що українській музиці дуже складно пробитися на іноземний ринок. Що ти думаєш з цього поводу?

— Дуже складно виписати рецепт, як стати популярним у Європі, бо існує дуже багато факторів. Частина залежить від менеджменту, частина — від професійності музикантів: виступу наживо, харизматичності вокаліста, працьовитості, саунду, наскільки їм пощастило потрапити в потрібний момент у потрібне місце.

Насамперед українцям треба позбутися від думки, що їм треба сподобатися європейській публіці. Європейців цікавить унікальність. Чому українська музика стала цікавою? Бо вона несхожа, у нас є своя енергетика.

DakhaBrakha ніколи не прагнули в український шоу-бізнес. Вони були нішевими музикантами, вони тут виступали. Потім поїхали за кордон і підкорили світ, повернулися — і про них заговорили в Україні. Чому так сталося?

— Я думаю, це історія про меншовартість.

— Можливо, і з нею треба боротися. Нашому суспільству дуже сильно не вистачає взаємоповаги. Коли суспільство побудоване на взаємоповазі, то все, що тебе оточує, трансформується під це.

Після “Євробачення” у нас з’явилися інші можливості. Ми виступили на певних фестивалях і потім нам запропонували взяти участь у шоукейсах для музикантів-початківців. Ми могли б сказати, що вже були на “Євробаченні”, але ми подались на ці шоукейси і завдяки ним потрапили на Glastonbury, Pinkpop та інші європейські фестивалі. На шоукейси прийшли промоутери, побачили нашу енергетику та запросили. І це не була сцена української музики десь в кущах. Ми виступали нарівні з європейськими артистами.

Я однаково працюю в повну силу наживо — чи перед 30 тисячами людей на фестивалі, чи перед 300 у клубі, адже серед них можуть бути ті, які покличуть нас далі.

Немає такого, що ми з’їздили на “Євробачення” і тепер в нас тури по два місяці по Європі. Ні, це дуже величезна робота. Наприклад, в останньому турі ми зібрали солдаут у легендарному Paradiso в Амстердамі на півтори тисячі людей. Але за декілька днів до цього ми збирали 300 людей в невеличкому клубі у Швеції. Наш тур розрахований так, що ми виступаємо на величезних сценах європейських фестивалів та паралельно з цим відкриваємо інші ринки.

Ми не той гурт, який не буде виступати, бо нам не принесли червону рибу в гримерку. Але в Європі дуже круте ставлення до всіх музикантів: відчуваєш, що тебе тут чекали.

Тому я і порушила питання поваги. Бо коли ми їздили ноунеймами по Україні — і навіть не ноунеймами після “Євробачення”, — то завжди була проблема в тому, що інколи музикантів не вважають за людей. Є суперзірки з телебачення і є всі інші, які й в коридорі перевдягнуться, а якщо треба — і в наметі переночують. Ось що нам потрібно змінювати. Кожен з нас людина і музикант, незалежно, чи ми виступаємо для 30 людей у клубі в підвальному приміщенні, чи на якомусь великому фестивалі. Всі ми вкладаємо величезні зусилля в те, щоб наша музика лунала.

— Мені здається, є дуже багато причин, чому в Україні ось так. Це і про не дуже розвинутий ринок, і про малу кількість концертних майданчиків, і ще дуже-дуже багато всього.

— Якщо чесно, мені завжди цікаво, от коли кажуть “український ринок”, що мається на увазі? Який ринок?

— Промоутери, піарники, концертні майданчики, організатори концертів…

— Я не хочу, щоб здавалося, що я приїхала зі своїх Європ, і розкажу, як маєте жити. Я хочу озвучити певні речі, щоб люди їх аналізували — і, можливо, українське суспільство й наш музичний ринок зміняться на краще. Адже мені дійсно дуже сумно від цього. Я хочу, щоб ми зустрічали з хлібом і сіллю не лише тих музикантів, які приїжджають до нас з-за кордону, а й мали повагу до своїх музикантів, якого рівня вони б не були.

Що стосується українського ринку, то мені деякі речі просто не налазять на голову, адже можна зробити все набагато краще і цікавіше. У нас дуже багато артистів живуть в ілюзіях, думаючи, що якщо про них написали якісь музичні портали, то вони тепер зірки. А потім намагаються зробити концерт у Києві, а ніхто не приходить. І вони думають: “Чому так?” Нам усім треба вийти з ілюзій, що ми суперзірки, а почати працювати, працювати всім разом.

У нас є якісь окремі тусовки. Я була в різних і мені інколи незрозуміло — ну от ви фольклористи, для чого ви? Для того щоб збирати фольклор, популяризувати його. У мене завжди було питання, чому всі сидять на своїх архівах, і не дай боже, щоб хтось заспівав записану тобою пісню. Ти її записав, молодець, але ж вона не твоя — покажи пісню людям.

Ми всі говоримо, що по телику одні й ті самі “Рідна мати моя”, “Несе Галя воду”, а звідки дізнатися про інші? Пересічна людина не буде їздити в експедиції і спілкуватися з бабусями. Інколи навіть цю людину можна попросити записати бабусю. Люди навіть не додумуються до цього. Це ж такий матеріал, навіть своїм дітям покажеш, що це моя бабуся, вона співає або розказує, як колись щось робила.

— Насамкінець хотіла тебе запитати стосовно релізів. Чи є у вас плани на EP-шку цього року? Хочете отримувати цікаві новини найпершими? Підписуйтесь на наш Telegram

— Є плани на релізи. Стосовно ЕР-шки не впевнена. Але буде трохи інша ЕР-шка іншого проєкту.

Источник

Новости Чернигова