«Хіба про таку старість мріяли ми, дитятко?»: майстриня з Ніжинщини Софії Петренко про сьогодення

Перебуваючи навесні у справах в бібліотеці-філіалі №2 Ніжинської ЦБС, журналіст Nizhyn Post звернула увагу на виставку робіт Софії Григорівни Петренко.

Виявилося, що майстрині майже 90 років, і хоча про вік жінки говорити не прийнято, тут інший випадок: хочеться розказати про людину, яка, попри вельми поважний вік, не втратила жагу до життя, вміє радіти кожній дрібниці, щиро поважає інших людей.

Між рядочками зауважимо: Софія Григорівна — рідна бабуся талановитої ніжинської майстрині, художниці, авторки низки посібників для педагогів і дітей Юлії Петренко. На запитання журналіста, чи від неї внучка перейняла бажання творити, пані Софія скромно зазначила: «Переважно — від іншої бабусі Євдокії Іванівни, яка була знаною рукодільницею. І, напевно, трішки — від мене».

На зустріч пані Софія прийшла з букетом темно-червоних оксамитових троянд — журналісту в подарунок, чим розчулила до сліз. Знайомство і подальша розмова ставали дедалі захоплюючими: нині важко знайти такого ж щирого, відвертого та інтелігентного співрозмовника.

Фото: Пані Софія. Джерело: Nizhyn Post

Домовляючись про зустріч, ми збиралися поговорити з пані Софією про її творчий доробок, а вийшло все значно цікавіше…

Розпочали зі спогадів. Народилася пані Софія у селі Кукшин Ніжинського району. Мати Марія Семенівна одна ростила трьох дітей, оскільки її чоловік Григорій Федорович пропав без вісти під час Другої світової війни. Ніяких виплат родина не отримувала.

У 14 років Софія, яка була старшою серед дітей, вступила до Ніжинського культ-просвітнього технікуму на бібліотечний факультет.

Оскільки становище родини було скрутним, дівчина недоїдала. Софія Григорівна пригадала такий випадок: після іспиту зайшла в магазин на вул. Гоголя, дозволила собі трішки тюльки, бо та коштувала копійки, і від запахів знепритомніла…

Дістатися з Кукшина до Ніжина було важко. Громадський транспорт не ходив. Щоразу мама давала Софійці із собою спечену хлібину, яку дівчина ховала під подароване дядьком пальто. Суп з пшоном і товченим салом, який варила хазяйка квартири, де жили студентки, здавався неймовірно смачним.

Час від часу мама привозила доньці молочних продуктів, бо в родини була корова. А одного разу мати приїхала з поганою звісткою: годувальниця загинула. Софійка ридала так, що її не могли заспокоїти ані подружки, ані класний керівник Олена Петрівна.

По закінченню училища в 1953 році молода фахівчиня була направлена в селище Олика на Волині. Там їй запропонували посаду завідувачки бібліотекою. Звісно, дівчина спочатку розгубилася — у 18 років не кожен здатен очолити заклад із 45 тисячним книжковим фондом! Але відступати було пізно. Саме тут молода фахівчиня придбала перший бібліотечний досвід.

Фото: Пані Софія. Джерело: Nizhyn Post

Пізніше мама вмовила керівництво, щоб доньку повернули назад, на Чернігівщину, бо потребувала підтримки — в родині підростали найменші брати.

Згодом Софія вийшла заміж. Переїхала в Козелець. Там 10 років очолювала Будинок піонерів, де працювали різні гуртки.Реклама:

Вихованці закладу неодноразово ставали переможцями різноманітних конкурсів. А один з хлопців, який відвідував авіамодельний гурток, став льотчиком, за що був щиро вдячний викладачам. Вихованці Козелецького Будинку піонерів побували на екскурсіях у багатьох містах колишнього радянського союзу.

Читайте також: Доглядає пасіку, поки батько на війні: 22-річна жителька Чернігівщини засвоїла навички бджільництва телефоном

У колег, які вели гуртки, Софія Григорівна навчилася випилювати лобзиком, шити сукні, вдосконалювала техніки в’язання крючком і спицами. Бо в’язання було її захопленням ще з дитинства. Першою роботою стали занавісочки, які дівчина повісила на вікна у батьківському будинку.

У 1965 році героїня нашої оповіді перейшла у бібліотеку ветеринарного технікуму, де працювала аж до самої пенсії. Навіть, перебуваючи на заслуженому відпочинку, Софія Григорівна підміняла колег у Козелецькій районній бібліотеці. Була головою профкому і ветеранської організації. 40 років співала в народному хорі в Козельці. З хором неодноразово приїжджали виступати до Ніжина.

Автор: Nizhyn Post

Автор: Nizhyn Post

Автор: Nizhyn Post

Автор: Nizhyn Post

Автор: Nizhyn Post

Автор: Nizhyn Post

Автор: Nizhyn Post

Автор: Nizhyn Post

Автор: Nizhyn Post

Автор: Nizhyn Post

Автор: Nizhyn Post

Пані Софія і зараз залюбки відвідує всі заходи, де їй раді. Найчастіше запрошує голова ветеранської організації Людмила Величко. Софія Григорівна любить бувати серед людей.

Особливу потребу в спілкуванні жіночка відчула, коли кілька років тому переїхала з Козельця, де прожила понад 60 років, до доньки Лариси, у Ніжин.

Крім доньки, у Софії Григорівни є ще син Сергій, який проживає у Вітебську, де працює ветеринаром. З ним матуся не бачилася вже п’ять років і дуже скучила. Діти подарували Софії Григорівні троє внуків. І вже є двоє правнуків.

Фото: Пані Софія. Джерело: Nizhyn Post

Пані Софії довелося у поважному віці повністю змінити своє життя, заводити нові знайомства та друзів.

«Було дуже важко, дитятко. Дуже важко. Певний час я сумувала і плакала, а потім, завдяки рідним та новим друзям, трохи оговталася. Тепер я розумію свою маму, як ніколи. Багато років тому я так само забрала її до себе. Матуся щиро раділа моїм подарункам, але усе рівно сумувала за покинутою домівкою. Той, хто цього не пережив, не зрозуміє», — зітхає пані Софія.

Переїхавши до Ніжина, Софія Григорівна почала шукати споріднені душі й завітала до бібліотеки-філіалу №2 Ніжинської ЦБС, де її люб’язно зустрів колектив колег на чолі з Ніною Іванівною Івасенко. І ось вже кілька років Софія Григорівна є активною відвідувачкою бібліотеки. Пенсіонерка надає перевагу свіжій пресі та спілкуванню.

Дізнавшись про захоплення Софії Григорівни, бібліотекарі запропонували організувати виставку її робіт. В творчому доробку самобутньої майстрині — в’язані серветки, рушники, сорочки, кофтинки та спідниці. Деякі речі оздоблені витинанкою. На жаль, сорочка, яку героїня нашої оповіді вишивала для чоловіка Бориса Лаврентійовича, не збереглася.

«Хотілося б шкарпетки в’язати воїнам, але не можу — пальці не слухаються. Запропонувала волонтерській команді розпускати мої речі хлопцям на шкарпетки та пояси», — нині, під час війни, пані Софія теж хоче бути корисною. І раптом перепитує: «Хіба про таку старість мріяли ми, дитятко?!»

Ні, не про таку. Не про ТАКЕ дитинство мріяли наші діти, не про ТАКУ старість — люди старшого віку. І зовсім не про ТЕ мріяла наша молодь, якій випала тяжка доля боронити країну від ворога…

Прощаємося з пані Софією, як давні подруги. Обидві раді знайомству та зустрічі. Дай, Боже, не востаннє!

Автор: журналіст Nizhyn Post Валентина Савчук

Фото автора та з архіву бібліотеки-філіалу №2 Ніжинської ЦБС

Раніше MYNIZHYN писав: “З дітьми легше чи важче не стає, просто стає по-новому” – інтерв’ю з ніжинцем В’ячеславом Прудьком.

Приєднуйтесь до наших сторінок в соцмережах і слідкуйте за головними подіями: Telegram Viber Facebook Instagram Теги: Ніжин, Бібліотека, Інтерв'ю Новини по темі:

19.06.2024, 17:08 76 Зберігав вогнепальну зброю та бойових припаси: на Ніжинщині засуджен

19.06.2024, 14:06 147 "Вони хочуть отримати території, і це буде мертва зона": Сержант ЗС

19.06.2024, 11:00 1461 У Ніжині посеред дня горіло авто: що відомо

18.06.2024, 16:40 1394 Родина з Ніжина палила машини ЗСУ на замовлення: поліцейські затримал

18.06.2024, 15:44 1310 Вихованці Ніжинської хореографічної школи повернулися з Греції

18.06.2024, 15:10 852 Літній відпочинок для дорослих і дітей у Ніжині Реклама:

Источник

Новости Чернигова