Скільки б ми чи інші ЗМІ не писали про адміністративну реформу, її важливість та економічну доцільність, побачити її суть та відчути у дії можна лише після того, як власними руками, так би мовити, помацаєш.
Після децентралізації та поділу на чотири з половиною громади Борзнянщина втратила район, приєднавшись до району Ніжинського. До слова, деякі державні організації й раніше почали мати вище керівництво у інших районних чи обласному центрах, перетворившись на філії чи підрозділи. Тепер же офіційно центром «прийняття рішень», звісно, після самого центру громади, став Ніжин.
Деякі корективи у роботу державних органів внесла ще й війна. Так, чи то через неї, чи то через втрату статусу «райцентр», не так давно призупинив свою діяльність Борзнянський районний сектор державної міграційної служби (ДМС), серед людей більш популярний як «паспортний стіл». У невеликий проміжок часу, між його тимчасовою нероботою через початок повномасштабного вторгнення та призупиненням діяльності, мені пощастило оформити паспорт старшому синові. Попри невеликі черги, особливих незручностей не відчувалося: потрібна, приміром, додатково довідка зі ЦНАПу — то тут, на місці, все швидко вирішувалося. Як то кажуть, у Борзні все поруч, все — під рукою. Та й люди свої, знайомі: і порадять, і проконсультують, навіть у неробочий час, за що їм окрема вдячність.
Уже за кілька місяців довелося знову скористатися послугами міграційної служби — чоловікові фотокартку до паспорта вклеїти. Здавалося б, справ — на кілька хвилин. Але вирішувати їх потрібно було вже в Ніжині. Будучи людиною не зовсім відрізаною від благ цивілізації, спробувала записатися до електронної черги, щоб зберегти власний час та нерви. Проте тут на мене чекало перше розчарування: після кількох кліків отримала повідомлення, що вільного «віконця» у найближчі дні вже немає. Що поробиш, «жива» черга, як у старі добрі «недіджиталізовані» часи, то «жива» черга…
Дорога до райцентра особисто у нас складнощів не викликала: на щастя, маємо друзів і родичів, які працюють у Ніжині, які люб’язно запропонували нас підвезти. Окремо хочеться сказати, що «на щастя» тут досить умовне поняття: нам-то зручно, що є кому «підкинути» до пункту призначення, але чи може радувати той факт, що молоді Борзнянщини вдається влаштовуватися на роботу не в Борзні, а ген-ген у Ніжині.
До Ніжинського міського відділу ДМС ми прибули свіженькими та завчасно: на годиннику не було й 8 ранку, а робочий день тут розпочинався з 9-ї. Попри це на ґанку вже чекав перший відвідувач. Передчуваючи, що їх буде ще чимало, вирішили: ні кроку з місця. Відразу за нами зайняв чергу й літній чоловік: «Я тут взагалі з 3 години ночі. Все ще було зачинено, то Ніжином блукав, уже й втомився.» За говіркою було чути — чоловік, як і ми, немісцевий. Мабуть, «елекричкою» діставався, тому й прибув так рано.
За кілька хвилин до початку роботи на подвір’ї вже було гамірно — зібралося кілька десятків людей. У більшості своїй видно, що теж — немісцеві: дізнавалися, кому який кабінет потрібен, за яким графіком приймають, що з собою треба мати. За кілька хвилин до відкриття до дверей впевненою ходою пройшло двоє — їм з електронною чергою пощастило.
Треба відзначити, працівники Ніжинського міського відділу ДМС організували прийом громадян як належить (принаймні, так видалося у наш візит): рівно о 9 годині ранку двері закладу відчинилися, відразу за прізвищем викликали тих, хто був зареєстрований у черзі, решті оголосили: хто тільки подає документи на оформлення паспорта — формуйте чергу до кабінету №5, хто забирає готовий документ — №6. Нас же зі вклеюванням фотографії забрали до сьомого кабінету.
Із плюсів: написання заяви зайняло у нас дві хвилини — ось, у принципі, і весь візит до «паспортного столу». Тобто, швидко, спокійно, без довгого стояння (але за умови, що свою чергу ми зайняли за годину до відкриття установи і були, фактично, першими). До того ж, нам неймовірно пощастило — сигналів повітряної тривоги не було. Інакше прийом громадян призупинився б, а це — знову час очікування і нервів.
Є у всій цій історії і величезний мінус: довелося витратити цілих два дні, щоб оформити таку дрібничку. Адже найближчий автобус додому, на який ми встигали, був у Борзні о 13.30. І, повірте, після двогодинної дороги селами рідної Борзнянщини, у спеку, у переповненому моментами салоні, решту дня ти вже не здатен повноцінно щось робити — хочеться просто відпочити. За два дні вояж довелося повторити, аби просто забрати вже готовий документ. Знову
дорога, зайнята черга, очікування.
Додайте до цього й матеріальну складову: квиток до Ніжина в один бік коштував 125 гривень. Відповідно, дводенна поїздка обійшлася у 500 гривень на одну людину. А ще — проїзд у міському транспорті, витрати на перекус, гостинці (а як же без цього, діти ж удома чекають). З огляду на таку математику можна скзати, що коли вирушаєш до теперішнього райцентру, та ще й не один, поїхати власним транспортом буде зручніше, за ціною (навіть коли бензин по 50 гривень) не дорожче, ще й інші справи владнати можна. Як казав наш знайомий: «Нічого надзвичайного, в Європі давно у справах треба так само їхати до міста, далі від житлових кварталів». Звісно, їхати можна, але це за умови, що у вас є власний автомобіль. Іншим або, скажімо, літнім людям впоратися буде фізично важче. Вже не говоримо про те, що ми були з Борзни.
А як складеться дорога людей із Нових Млинів, Головеньок, Тростянки?
Зводячи докупи емоції та економіку підсумуємо: найбільше і найдорожче, що ми витратили на просте оформлення документів, це — наш час. Був би сектор міграційної служби у Борзні, як раніше, вклеювання фотокартки забрало б у нас 20 хвилин. І цей сектор напевне був би, якби Борзнянщина залишилася районом, не розпорошилася на маленькі частинки. Хочеться вірити, що це «призупинення діяльності» буде тимчасовим. А ще — що інші соціально важливі організації стабільно працюватимуть у Борзні і надалі. Бо якщо років через двадцять на роботу та за кожною довідкою доведеться їздити куди-інде, молодь переїздитиме туди, де їй буде зручніше і швидше організовувати власне життя. А що ж тоді залишиться нам? Перетворитися на чергове село й поволі вимирати?