Криниця у хаті й привітні сусіди: як живе переселенка з Грем’яча Лідія Гаркуша

Добре, коли колодязь у дворі. Не треба відра здалеку перти. А ще краще, як вода в хату проведена. У Лідії Гаркуші вода в хаті не по трубах, а просто з колодязя. Колодязь — у прибудованій веранді. У сінях, по-простому, – пише Вісник Ч.
 

У будинку тепло. Топиться грубка

64-річна Лідія ГАРКУША — переселенка. Переїхала з Грем’яча з 15-річною онукою Лесею. Цю хату в Авдіївці на Сосниччині купили для неї діти, батьки Лесі, — дочка Олена і зять Олександр. Обоє військовослужбовці, прикордонники.

Будинок на два входи: один — з двору, другий, з парадним ганком, — з вулиці. На Сосниччині будинки такого плану не рідкість. Але криниці в коридорі навіть сусіди дивуються.

— Колодязь тут був, до мене так зробили, — виходить з господарчого двору Лідія Сергіївна. На лобі ліхтарик. Темніє рано, у сараї темно. Поралася.

— І господарство на новому місці завести встигли?

— Привезла своє з Грем’яча. Свиня, вутки, куре.

— Хатка сама по собі необична, ідіть гляньте, — проводить усередину хазяйка. — Кімнати не вздовж, а впоперек.

Пахне крейдою

— Грубу ж мазала, — пояснює Лідія Сергіївна.

У грубі мерехтить полум’я на жаринах. Зверху — лежанка, де тепло спати (груба не та, на якій їсти готуються, лише для тепла). А навпроти — плазма, телевізор з великим екраном.

— Усі речі перевезли?

— Усе — не все, і то добре. Дивани мої, парта-стіл — онучка уроки робить. Ліжечко її забрали. Телевізор наш. Гардероб тут був.

У внучки канікули. Поїхала додому.

— У Грем’яч?

— У Новгород-Сіверський. Там її батьки будинок орендують.

Біля печі крутиться рудий котик. Лідія привезла його з Грем’яча.

— Рижий! Кицюнька! — наги­нається господиня до кота. — Він приблудився до нас там під час війни. Кошеня хтось викинув, і воно прийшло під двір.

Вийшла заміж в Гремʼяч

Лідія Гаркуша в Грем’яч вийшла заміж. І прожила там більше 40 років. Працювала бухгалтером у сільпо, агрономом. Чоловік Олександр шофером. Помер п’ять років тому. Рак.

— Народили з ним трьох дочок: Лєну, Свєту й Олю. 42, 39 і 38 їм зараз, — розповідає жінка. — Коли діти, Лєна і Саша, пішли на війну, я і в них поралася, і в себе. Бігала, і коли сильні обстріли Грем’яча почалися. Була повненька, а то шкіра та кістки залишилися.

Свєта в Чернігові. Оля медсестра, у Козельці. Двоє діток: Ярослав і Софія, п’яти і дев’яти років.

— Як ви тут обжилися?

— Нормально. Дякувати людям. У мене тут такі п’ять подруг! — хвалиться Лідія Гаркуша. — Допомогли мені й соломи добути, і по тирсу з’їздили. А дрова, як привезли, то за годину упорядочили, дай їм Бог здоров’я. Уже трішки обвиклася. Дрова рубані купляла.

—  За домом скучали?

— Ой…, — відвертається. — Воно ж і зараз, як найде.  Там у мене великий будинок залишився, — знаходить у телефоні фото  Лідія Сергіївна. — Шість кімнат. Газ, вода. І паркани нові, уже після смерті мужика свого перегородила. Збиралася зустріти там спокійну і щасливу старість.

— Ще, може, повернетеся, — заспокоюю жінку. — Будинок цілий, не попало?

— Слава Богу, ні.

Як вибрали хату

— Хату цю, може, через колодязь у сінцях вам і купили?

— Не знаю. Ходили, вибирали. У селі водопроводу немає, свердловини б’ють. Газ  проведений, але мало в кого.

— А вогкість?

— Я не помічаю. Веранда сама по собі холодна. Вогкість тому, що вода близько. Рівень піднявся, у колодязі добавилась, і в підвалі вже вода. Грунтові води високо. На городах довго стоїть.

Думаю, спочатку була криниця у дворі, а потім її обгородили, зробили прибудову, — порається у веранді Лідія Сергіївна. Включає світло.

Верхнє кільце колодязя кришкою не накрите. Лідія Сергіївна знімає відро з гака збоку криниці й опускає у воду. Відро брязкає об ланцюг. Дуже скоро хлюпає об воду. Жінка накручує держаком ланцюг на колоду і витягає важке відро з водою. Переливає в інші відра. Одне ставить на лавку. Набирає друге і розливає в чавуни. Трохи вилилося, потекло на підлогу. Нічого страшного, вона тут земляна.

— Вода в криниці замерзає?

— Ніколи при мені ще не замерзала.

— А ванна є тут? — не бачу в приміщенні нічого схожого.

— Поки що тазик для купання, — розводить руками. — Є окрема хатка — ванна кімната. Але й показувати не буду. Там і грубка розвалилася.

Тут, у коридорі, — лавки, накриті тканими доріжками, каструлі, горшки, чавуни. Заглядаю до колодязя. Воду видно. Страшно впустити туди телефон.

— Багато чого впало в криницю?

— У мене нічого. А колодязь метрів шість. І води там останній рік добавилося.

Источник

Новости Чернигова