Люди: Фармацевтичне покликання та патріотизм Олега Робейка

Медицина, фармація стали в його житті вирішальними. Від навчання у виші і до сьогодення він вкладає в цей напрям душу і постійно вдосконалюється. Героєм рубрики «Люди» став чернігівець Олег Робейко.

Олеже, розкажіть про себе. Ви народилися не в Чернігові. Як потрапили в наше місто?

Так. Народився я у м. Сарни Рівненської області. Тато працював на будівництві Чигиринської АЕС. Коли він отримав кімнату в гуртожитку, ми з мамою та сестрою Оксаною переїхали до Чигирина. Там я ходив до садочка та закінчив школу.

У 2010 році ми з дружиною та донькою Вірою переїхали до Чернігова. В Чернігові я почав кар’єру в фармацевтичній компанії і працював у цій сфері понад 10 років. Це особливий досвід. За ці роки я познайомився з великою кількістю надзвичайних людей, багато з них стали моїми хорошими друзями й однодумцями. Загалом ця робота мені подобалася, а деякі недоліки були майже невідчутними на тлі позитивних факторів.

Розкажіть про ваш професійний шлях. Як обрали професію?

Ще в школі я був успішним у точних науках, особливо любив хімію і біологію.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Люди: Ольга Євтушенко про 31 рік роботи з дітьми та педагогіку в спадок

Мріяв синтезувати препарат, що зробить людину безсмертною. Це і вплинуло на моє рішення навчатися на фармацевтичному факультеті Харківського Національного фармацевтичного університету.

Ще на п’ятому курсі працював в аптеці в нічну зміну. Під час інтернатури підробляв у супермаркеті, де заробляв уп’ятеро більше, ніж в аптеці. Після одруження довелося повернутись до Чигирина, де почав працювати в Червоному Хресті. Із особливим завзяттям брався до читання лекцій у школах про небезпеку шкідливих звичок і про те, як вони впливають на майбутні покоління.

Розкажіть про вашу правову діяльність у сфері медицини. Саме цьому ви наразі приділяєте багато уваги.

На початку 2020 року я став одним із засновників Профспілки працівників медицини і фармації «Громадське здоров’я». Поштовхом до цього стала обіцянка одного з керівників компанії, в якій я працюю, звільнити мене «за статтею» – як показова розправа над нелояльним працівником. Це я почув у відповідь на мою відмову приховати виробничу травму, яку я отримав внаслідок ДТП у відряджені. Насправді, це була точка кипіння з обох сторін, адже я мав нульову толерантність до корупції, що так часто можна зустріти в фармбізнесі. Ця моя позиція перестала влаштовувати керівництво компанії. Я ухвалив рішення захистити себе та інших працівників через профспілку.

Профспілка є суттєвим інструментом для захисту трудових прав працівника, його багато хто недооцінює, бо мають негативний досвід із пострадянськими кишеньковими «профспілками», що часто просто виконують функцію кондитерської, турагентства та похоронного бюро і зовсім не працюють на покращення умов праці та не дають юридичної підтримки своїм членам. Профспілка «Громадське здоров’я» націлена виключно на захист трудових прав своїх членів і є надійним партнером працівників медицини, фармації та суміжних галузей. Наприклад, тільки за перший рік діяльності нам вдалося добитися для наших членів, які змінювали місце роботи, понад 850 тисяч гривень компенсаційних виплат від роботодавців.

Які реформи системи медицини, на вашу думку, треба реалізувати?

Медичну реформу треба суттєво вдосконалювати і не зупинятися на тому, що маємо. Вважаю, варто зосередитися на профілактиці захворювань, дивитися на це з перспективою на 20-30 років. Із сьогоднішнім підходом лише лікувати хвороби бюджет медицини завжди буде в дефіциті. Потрібно вводити нові стандарти в харчовій сфері, екологічній, трудовій, освітній, культурній. Влада не повинна працювати п’ятирічками від виборів до виборів, а має розробляти далекоглядні стратегії з поступовим збільшенням бюджету на профілактику захворювань нації.

Ви маєте якісь хобі?

У житті маю одне захоплення, що допомагає мені розслабитися у вихідний, – бджільництво. Пасіку тримали мій дід і тато, тому це сімейна справа. На цьому хобі важко заробити, мій мед куштує лише моя родина та друзі, інколи вистачає і на знайомих, які намагаються забронювати мій мед завчасно.

Розкажете про свою родину?  

Свою кохану Фаїнку я побачив ще на третьому курсі університету, коли об’єднали наші групи. Пам’ятаю, як на парі з фармакології вона отримала трійку і я втішав її обіцянкою одружитися і виховати разом із нею 5 дітей. Тоді ця обіцянка підняла їй та однокурсникам настрій, а вже через чотири роки вона погодилася стати моєю дружиною. Господь подарував нам трьох діток: старшій Вірі 11 років, Анні – 8, Богданові – 3.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Особлива мрія і життєва мудрість Єлизавети Куліковської із Сновська

Моя дружина для мене є опорою, вона покохала мене таким, який я є. Я докладаю максимум зусиль, щоб ніколи її не розчаровувати. Іншої дружини я не можу собі уявити.

Знаю, ви часто долучалися до громадсько-політичних рухів. Які ваші погляди і на чому вони ґрунтуються?

Завжди вважав себе аполітичним і мене не цікавила політика, навіть у часи Помаранчевої революції я був байдужим до цього. Мої погляди змінилися, коли в Харкові від деяких викладачів я відчув зневагу як до україномовного українця. Це було таке собі легке приниження у вигляді гумору, начебто коли тебе називають «сраний українець», це має бути смішно. В ті миті в мені пробуджувалося почуття національної гідності, я почав цікавитись докладніше історією України, її героями та геніями. Тоді я почав розуміти значення політичних термінів, якими так легко розкидалися. Я почав формуватися як українець, а не просто залишився громадянином України. Я усвідомив, що маю пишатись своєю країною, історією, мовою та захищати все своє. Я маю бути не споживачем, а творити нове і повертати втрачене. Я почав хотіти залишити дітям українську Україну, де бути українцем – не є приниженням.

Віднедавна ви більше живете на так званій дачі, в заміському будинку. Чим відрізняється життя в селі і в місті?

У 2019 році ми з дружиною ухвалили рішення придбати будинок у селі Іванівка як основне місце проживання. Ще жодного разу ми не пошкодували про це. Маємо свої овочі, фрукти, ягоди, зелень. Маємо курей, донедавна утримували блакитних і сірих цесарок, але їх довелось продати, дружину непокоїв їхній «спів» і дикий характер. Мені тепер значно зручніше займатися улюбленою справою – бджільництвом, до цього часу я мав спільну пасіку з моїм другом Павлом. Можливо, для декого життя в селі – це щось страшне, але для нас – розширення горизонтів.

Що ви побажали б чернігівським медикам, зокрема в сенсі відстоювання їхніх прав?

Чернігівським медикам рекомендую об’єднуватися в дійсно незалежні профспілки – такі, як наша. Коли буде потреба у відстоюванні трудових прав, вашим надійним партнером буде саме профспілковий юрист, оплата роботи якого не залежить від «доброти» роботодавця.

Отримуйте оперативні новини Чернігівщини – підписуйтеся на наш Telegram-канал – https://t.me/CheLineTv

Источник