14 років піклування та турботи про літніх людей Ніжина і 14 років любові до своєї надскладної професії та до підопічних. Погодьтеся, не кожен зможе так довго зберігати душевну рівновагу та світло в душі, це дорога для обраних…
Сьогодні рубрика #Обличчя_громади_Ніжина познайомить вас з Ольгою Красновид — соціальним працівником Територіального центру соціального обслуговування.
Прийшовши на роботу до терцентру випадково, вона залишилася тут на понад 10 років та продовжує щоденно віддавати часточку свого серця підопічним закладу.
— Ольго Миколаївно, скільки у Вас підопічних та якого вони віку?
— 15 унікальних та цікавих особистостей, від 70 до 92 років.
— У чому полягає Ваша робота?
— Здебільшого це хатня робота по господарству, як вдома: сходити до магазину чи аптеки, зварити їсти, помити посуд, підлогу, вікна та інше. Також до обов’язків соціальних працівників входить допомога по оформленню різного роду документів, інформування про соціальні проекти та супровід при заяві на отримання різного роду допомоги від державних програм, приватнихгромадських організацій, фондів тощо.
— Що Вам подобається у своїй роботі?
— Я відчуваю себе потрібною. Зазвичай мене чекають сяючі очі бабусь та лагідні посмішки. Для них я — ковток свіжого повітря, надія та розрада.
— Як підопічні виказують свою вдячність?
— Телефонують, питають про справи та щиро переймаються моїми проблемами, з радістю дають поради. Надають мені неабияку підтримку.
— Чи шкодуєте про вибір професії?
— Здебільшого, ні. Буває охоплює апатія у часи перевтоми та виснаження, але вдячність підопічних надає сил пережити складні часи.
— Чи вплинула повномасштабна агресія на Ваших підопічних та на Вас?
— Так, і дуже. Ми всі виснажені морально і фізично. Відновлюватися доводиться довго, але розумієш, що треба рухатися вперед, не опускати руки. Необхідно жити заради людей та спільної перемоги українського народу!
— Як Ваша родина ставиться до Вашої роботи?
— Підтримують, співчувають, бо це сильно втомлює. Але варто пам’ятати, всі ми колись будемо на місці цих дідусів та бабусь, тому треба творити добро поки здатен на це, воно обов’язково повернеться.
— Яке у Вас хобі?
— Люблю читати, інколи в’яжу речі, але мало часу залишається на це.
— Чи були цікаві випадки у Вашій роботі?
— Колись одна 92-річна підопічна бабуся проронила фразу, яку я пам’ятаю й досі. Вона сказала: «Як помру, то прийди до мене на похорон». Ось такий цікавий вияв турботи та ніжності. Вони ж мені геть усе розповідають, що не можуть навіть рідним розповісти. Думаю, це мій мінус, але я кожну свою бабусю тримаю у душі, це дуже важко, але по-іншому не можу.
Наразі дуже багато літніх людей залишилися наодинці зі своїм болем та проблемами, рідні виїхали за кордон, а старенькі мають лише нас – соціальних працівників. Трапляється, телефонує одна з бабусь та каже: «Мене завтра кладуть до лікарні, то поїдь зі мною». На мої заперечення, що за графіком у мене інший підопічний, вона відповідає: «Мене, ніхто крім тебе, не розуміє, не допоможе та не підтримає». Ми віддаємо їм серце і душу, по-іншому не можемо…
За матеріалами Ніжинської міської ради
Отримуйте і читайте новини ще оперативніше. Підписуйтесь на наш Telegram!