Вигнання нацистів: Друга світова війна і Чернігівщина (Фото)

    Вересень, особливо його друга частина, – це період, коли в населених пунктах Чернігівщини відзначають, принаймні відзначали до повномасштабного вторгнення 24 лютого 2022 року, дні міст чи селищ.

    І це не випадково, адже у вересні 1943 року з Чернігівщини практично повністю були вигнані нацистські загарбники. Зокрема з Чернігова – 21 вересня, Ніжина – 15 вересня, Прилук – 19 вересня, Новгорода-Сіверського й Носівки – 16 вересня, Куликівки – 16 вересня, Мени – 18 вересня, Корюківки – 19 вересня…

    Не визволення, а поновлення репресій, голоду, експлуатації

    Для радянського союзу подібні дати мали сакральне значення та неабияке ідеологічне підґрунтя. І багато років пропаганда створювала міфи про героїзм, нескореність і непереможність воїнів червоної армії (радянською армією вона почала називатися тільки з лютого 1947 року), які подарували омріяну свободу народам радянського союзу, а заодно і Європі. І це упродовж багатьох років гучно та помпезно святкували.

    «Із 1991 року, після здобуття Україною незалежності, за інерцією в нашій країні традиція таких святкувань і 9 травня продовжувалася. Хоча робити це вже ніхто не змушував. Фактично відбувалося підтримання традиції міфотворення. Хоча науковці вже писали відповідні статті і влаштовували наукові конференції, під час яких називали речі своїми іменами. Але була певна прірва між баченням істориків і державною політикою в цьому питанні. Нині ми спостерігаємо, як відбуваються перейменування вулиць, населених пунктів у рамках боротьби із імперським спадком. А раніше цей процес мав млявий перебіг», – у коментарі для ЧЕЛАЙН зазначає чернігівський історик Максим Блакитний.

    На думку Сергія Бутка, чернігівського історика, представника Інституту національної пам’яті в Чернігівській області, Друга світова війна для Чернігівщини, як і для всієї України, була національною трагедією, під час якої українці, позбавлені власної державності, змушені були воювати за чужі національні інтереси та вбивати інших українців.

    «Визволення не було однозначно. Відповідно до Закону України «Про увічнення перемоги над нацизмом у Другій світовій війні 1939-1945 років» дати, коли червона армія у 1943-44 роках захоплювала ті чи інші українські населені пункти, є вигнанням нацистів з України. Тобто на законодавчому рівні вже давно, з 2015 року, це чітко закріплено. І відповідно, термін «визволення» – це наратив Сталіна і тоталітарно-комуністичного режиму, який зовсім не дружить із правдою. Адже, повторюся, червона армія, яка захоплювала у 1943-44 роках українські населені пункти і виганяла нацистів з України, відновлювала свою злочинну владу на цих територіях з усіма репресіями, голодом, експлуатацією та іншими проявами. Тобто для українського народу це ніяке не визволення, а відновлення окупації з боку російського імперіалізму у вигляді радянського союзу. А визволення, причому своїми руками, відбулося тільки 24 серпня 1991 року, коли Україна проголосила незалежність. Іншими словами – відновила ту незалежність, яку проголосили ще 22 січня 1918 року Четвертим універсалом Центральної Ради УНР», – зауважив Сергій Бутко.

    Історик Максим Блакитний цілком погоджується з колегою.

    «І Гітлер, і Сталін для України були окупантами. А мобілізація українців, яка відбувалася у 1941 році, а потім у 1943-44 роках, по суті, була мобілізацією безправних людей, яких кидали на забій за чужі інтереси. А після вигнання нацистсько-фашистських загарбників із території України відбувалася повторна окупація України іншою тоталітарною системою – радянською, яка насамперед асоціюється з Росією», – каже історик.

    Війна, Чернігів і Чернігівщина

    Для Чернігова однією з найтрагічніших і катастрофічніших сторінок у Другій світовій війні є 23-25 серпня 1941 року, коли відбулося нищівне бомбардування міста німецькими літаками «Легіону Конкор». Тисячі людей, насамперед цивільного населення, загинули, значна частина (центр і промислова зона) Чернігова перетворилася на палаючу руїну. Якоїсь визначеної кількості жертв цього варварства досі немає.

    У Чернігові змінено графік роботи вуличного освітлення

    «Унаслідок цього, а також радянських і німецьких бомбардувань у вересні 1943 року, наш обласний центр було зруйновано на 70%. У чорному рейтингу найбільш постраждалих міст СРСР під час тієї війни Чернігів зайняв 4-те місце після Севастополя, Сталінграда і Воронежа», – наголошує Сергій Бутко.

    Він також зазначає, що станом на осінь 1943 року, за підрахунками радянських органів влади, за два роки окупації Чернігово-Сіверщини загинули понад 127 тисяч осіб. Це люди вбиті і нацистами, і радянським партизанським рухом, і ті, хто помер від хвороб, голоду та нестерпного життя. Водночас у трудове рабство з області до Німеччини було мобілізовано майже 42 тисячі осіб.

    У вересні 1943 року червона армія вигнала нацистських окупантів із Чернігівщини ціною в 20 тисяч загиблих воїнів (за радянськими даними).

    У цей же час завдяки комуністичній політиці стався ще один нечуваний за світовими мірками злочин – тотальна мобілізація чоловічого населення області (без огляду на стан здоров’я та придатність) наступаючими військами СРСР.

    «Усіх чоловіків віком від 16 років до 50 без медоглядів мобілізували і гнали у так звані маршеві батальйони – фактично штрафбати, і кидали у бій без підготовки. Причому зазвичай одна гвинтівка була на 5-10 бійців. Тож люди масово гинули. Найбільше під час форсування Дніпра або на Гомельському напрямку. Це йдеться саме про жителів Чернігівської області. І це один із злочинів режиму», – розповідає Сергій Бутко.

    У свою чергу Максим Блакитний наголошує, що все це робилося задля того, аби люди, які перебували під нацистською окупацією, зокрема на Чернігівщині, змили свої «гріхи» чи «провини» кров’ю.

    За узагальненими радянськими даними, після вигнання нацистів з області до лав червоної армії було мобілізовано 167 тисяч осіб.

    Усього на фронтах німецько-радянської війни в лавах червоної армії загинуло 134,5 тис. уродженців Чернігівщини.

    Тотальне зубожіння і цькування

    Після вигнання нацистських окупантів життя на Чернігівщині можна охарактеризувати як безпросвітне, злиденне й жебрацьке. Всі господарські турботи і важка праця на землі лягли на жіночі плечі, бо чоловіки були у війську або загинули.

    «То також були роки неврожаю. Тож у лісистій місцевості люди не вмирали з голоду лише завдяки дарам лісу – ягодам чи грибам, рятувала й риба, яку вдавалося виловити в річках чи озерах.

    Неабияким випробуванням була й присутність червоноармійців, які у вцілілих хатах могли ставати на постій і з’їдали всі запаси селян, вони особливо не переймалися проблемами місцевого люду», – розповідає Максим Блакитний.

    Ставлення до людей на територіях, які були під німцями, тривалий час залишалося вкрай зневажливим. Адже кілька років після Другої світової війни при влаштуванні на роботу чи вступі до вишу треба було заповнювати анкету, де містилося запитання: «Находились ли вы или ваши родственники на оккупированной территории?». Від відповіді на це запитання почасти залежало, як складеться подальша доля.

    «Людина, яка ствердно відповідала на це запитання, ніби отримувала тавро. Їй могли закрити шлях до вищої освіти чи якоїсь посади. Негласно це був ніби статус напівворога народу», – наголошує Максим Блакитний. 

    Замість вдячності

    Україна і зрозуміло, що й Чернігівщина, отримала особливу «вдячність» від Сталіна і комуністично-тоталітарного режиму за те, що була учасником антигітлерівської коаліції, що українці воювали на фронтах, проливали кров, гинули і зробили суттєвий внесок у розгром нацизму.

    «Українському народу віддячили штучним голодом 1946-1947 років, який забрав майже мільйон життів. Є маса й інших кричущих фактів. Усних офіційних свідчень немає, але навіть за тією інформацією, якою володіємо, щойно була відновлена комуністична влада в 1943 році, почався податковий терор, репресії, багато людей, які брали участь у збереженні населення від нацистських репресій, були репресовані. Була маса інших злочинів, зокрема з боку радянських партизанів. Що підтверджують дослідження, зокрема й наших чернігівських істориків», – пояснив Сергій Бутко.

    «Не святкувати, а плакати»

    Історики кажуть, що дні вигнання нацистів із населених пунктів Чернігівщини треба пам’ятати і не забувати, але це аж ніяк не святкові дати. Тим паче для відзначення днів міст і селищ громадам варто обрати нові дати.

    «Тут плакати треба, а не святкувати. Занадто високу ціну заплатили українці у Другій світовій війні. І нині, коли ведемо справедливу війну, маємо більше приводів не для радощів, а для суму від того, якою ціною нам все дається. Україна береже своїх людей. А радянський союз і російська федерація, як спадкоємиця комуністично-тоталітарного режиму, ніколи не жаліли і не жаліють людей, кидають їх у бій, аби тільки виконати свої егоїстичні й імперіалістичні завдання.

    Вже нарешті треба скинути облуду міфів і наративів російської імперської пропаганди з приводу Другої світової війни, як часів того комуністичного режиму, так і нинішньої російської федерації, бо це, по суті, одне й те саме», – переконаний представник Інституту національної пам’яті в Чернігівській області.

    За його словами, Україна у Другій світовій війні тільки загиблими втратила від 8,5 до 10 мільйонів людей, сотні тисяч українців отримали інвалідність, маса людей постраждала в інший спосіб. І це провина обох тоталітарних режимів. Бо Другу світову війну розв’язали разом націонал-соціалістичний режим і комуністичний тоталітарний режим. Сталін так само, як і Гітлер, хотів панувати в Європі. Особливо про це треба нагадувати нині, коли українці змушені воювати з так званими визволителями.

    Отримуйте оперативні новини Чернігівщини – підписуйтеся на наш Telegram-канал – https://t.me/CheLineTv

    Ірина Осташко

    Фото з особистого архіву сім’ї Ягодовських

    Tags

    Источник

    Новости Чернигова